Робота в хімічній лабораторії нерозривно пов’язана із застосуванням реактивів, тому кожна лабораторія обов’язково має певний запас.
За своїм призначенням реактиви можна розділити на дві основні групи: загального вживання і спеціальні.
По чистоті реактиви поділяються на:
хімічно чисті (х. ч.),
чисті для аналізу (ч. д. а.),
чисті (ч.).
Крім того, є реактиви кондицій:
технічний (техн.),
очищений (оч.),
особливої чистоти (ос. ч.),
вищої очистки (в. оч.)
спектрально чистий (сп. ч-.).
Для реактивів кожної з цих категорій встановлено певний припустимий вміст домішок.
Найбільш уживані реактиви, витрата яких може бути значною, особливо на великих підприємствах, купуються у великій розфасовці, в банках або суліях, що містять іноді по кілька кілограмів речовини.
Мало вживані та рідкісні реактиви зазвичай мають дрібну розфасовку від 10 до 1 г і навіть дрібніше.
Дорогі та рідкісні реактиви, як правило, зберігають окремо.
Працівники лабораторії, повинні знати основні властивості реактивів, що застосовуються ними, особливо ступінь їх отруйності та здатність до утворення вибухонебезпечних і вогненебезпечних сумішей з іншими реактивами.
З метою економії реактивів (особливо найбільш цінних) готувати розчини потрібно в кількості, яка потрібна на роботу. Надлишок розчину – марна витрата реактиву, який зазвичай псується, крім того, сулії, що містять непотрібні розчини, захаращують лабораторію.
Тверді реактиви при зберіганні в банках можуть злежатися в щільні грудки, які важко витягувати.Тому перш ніж брати твердий реактив із банки, потрібно (при закритій пробці) потрясти банку, ударяючи її, наприклад, долонею по боці. Якщо реактив, що злежався, при цьому не розсипається, тоді, відкривши пробку, розпушують верхній шар за допомогою чистого рогового або фарфорового шпателя або скляної палички. Металевий шпатель застосовувати для цього не рекомендується.
Перед взяттям реактиву з банки потрібно оглянути її горло і видалити з нього все, що може потрапити в речовину, що пересипається, і забруднити її (пил, парафін, усілякі замазки тощо). Дуже зручно брати реактиви з банки за допомогою фарфорової ложки, фарфорового шпателя або пересипати їх через лійку для порошків. Воронку вставляють у горло банки, в яку пересипають ту чи іншу речовину; цією ж лійкою можна користуватися при переливанні дуже густих, в’язких рідин.
Воронки для порошків бувають декількох розмірів, з діаметром широкої частини від 50 до 200 мм з діаметром кінця від 20 до 38 мм при висоті від 55 до 180 мм.
Реактив, що просипався на стіл (він неминуче при цьому забруднюється) не можна висипати назад у ту ж банку, де він зберігається. Турбота про збереження чистоти реактивів – найголовніше правило при роботі з ними.
Якщо в банці залишається дуже мало реактиву, залишки слід пересипати в дрібнішу тару – це звільнить місце в шафі і скоротить втрати при взятті реактиву.
Необхідно стежити, щоб у всіх банках з реактивами обов’язково були або етикетки з позначенням, що у банці. Якщо банка з реактивом не має етикетки чи напису, такий реактив застосовувати не можна. Тому потрібно точно встановити що у банці, оскільки помилки можуть призвести до серйозних наслідків.
Перед тим як насипати реактив у банку, її потрібно добре вимити та висушити, попередньо підібравши до неї пробку. У непросушені банки пересипати реактив не можна.
При зважуванні сухих реактивів не можна насипати їх прямо на чашку терезів, так як при цьому можливе псування терезів.
При зберіганні гігроскопічних речовин банки повинні бути герметизовані, для цього пробки їх заливають парафіном, менделєєвською замазкою або сургучем.
При поводженні з реактивами, що зберігаються в скляній тарі великої ємності, потрібна особлива обережність, оскільки цю тару легко розбити. При “заїданні” скляних пробок потрібно застосовувати мастила або вазелін залежно від того, в яких умовах буде застосована ця пробка. При зберіганні скляних приладів та посуду зі скляними притертими пробками між пробкою та шліфом слід поміщати шматок тонкого паперу так, щоб пробка або скляний кран не торкалися шліфу. Якщо цього не зробити, корок може “заїсти”. Заїлі пробки потрібно спробувати зрушити, злегка постукуючи по ній дерев’яним молотком пли дощечкою, або обгорнути шийку ганчіркою і лити на неї гарячу воду, весь час намагаючись повернути пробку, ніби вигвинчуючи її.
Деякі реактиви продаються та зберігаються у запаяних ампулах різного розміру. Таку ампулу розкривають так: на відстані 1 см від кінця відтягнутої частини ампули дуже обережно роблять подряпину напилком або спеціальним ножем. Корисно місце надрізу попередньо змочити водою. Коли надріз зроблений, обтирають відтягнутий кінець ампули чистою ватою, тримаючи ампулу в лівій руці так, щоб кінець її, що відкривається, був направлений у бік від працюючого і від сусідів, правою рукою відламують надрізану частину швидким ривком. Якщо відтягнутий кінець має порівняно товсті стінки, до подряпини потрібно доторкнутися розпеченим до червона кінцем відтягнутої скляної палички або розпеченим залізним дротом.
Коли в ампулі знаходиться рідина, потрібно бути особливо обережним при її розтині: при відламуванні кінчика ампулу не можна перевертати або сильно нахиляти. Якщо після взяття реактиву частина його залишається в ампулі, останню потрібно знову запаяти на паяльному пальнику.
Вилити з ампули трохи рідини (05-1см3) буває дуже важко. Щоб добитися цього, можна користуватися сифоном із тонко витягнутого скляного капіляра діаметром близько 0,2-0,25 мм. У ампули відрізають кінчик і занурюють у неї капіляр, як показано. Рідина, піднімаючись трубкою капіляра, витікає з неї краплями.
Поводитися з ампулами слід дуже обережно, найкраще зберігати їх у картонних коробках загорнутими в гофрований картон або перекладеними чимось м’яким.
Реактиви, що змінюються під дією світла, зберігають у жовтих або темних склянках, іноді вставлених у картонну коробку. Реактиви, які не можна зберігати у скляній тарі, поміщають у тару з матеріалів, стійких до дії реактиву. Наприклад, розчин фтористоводневої кислоти зберігали в судинах із чистого парафіну, церезину, ебоніту або поліетилену. Однак парафінові та церезинові бутлі мають ряд недоліків: вони не термостійкі, мають малу механічну міцність, крихкі на холоді, непрозорі і т. д. Для зберігання фтористоводневої кислоти сьогодні в основному застосовують бутлі з поліетилену.
Іноді парафіном покривають внутрішню поверхню скляних сулій та склянок. Так, пергідроль (30%-ний розчин перекису водню) та розчини лугів найкраще зберігати саме в таких суліях.
Деякі реактиви при тривалому зберіганні змінюються або навіть розкладаються, наприклад, анілін при зберіганні жовтіє. Такі реактиви перед вживанням слід очистити або перегонкою або фільтруванням через адсорбенти (активоване вугілля, силікагель тощо) або іншими прийомами, залежно від властивостей речовини.
Деякі реактиви мають здатність самозаймисти, до таких відносяться білий або жовтий фосфор, пірофорні метали, металорганічні сполуки (наприклад, етилат алюмінію). До вогненебезпечних реактивів, зберігання яких вимагає особливих умов, відносяться ефіри (діетиловий, аміловий та ін), спирти (метиловий, етиловий, бутиловий та ін), вуглеводні (бензин, газолін, петролейний ефір, гас та ін), ароматичні сполуки (бензол, толуол, ксилол), сірковуглець, ацетон та ін.
Не можна спільно зберігати реактиви, здатні при взаємодії займатися або виділяти велику кількість тепла. Наприклад, металеві натрій, калій та літій, а також перекис натрію та білий фосфор не можна зберігати з вогненебезпечними речовинами; металеві натрій, калій, літій та кальцій, а також фосфор – з елементарними бромом та йодом.
Бертолетову сіль, марганцевокислий калій, перекис натрію, перекис водню, концентровану хлорну кислоту та інші окислювачі не можна зберігати разом із відновниками – вугіллям, сіркою, крохмалем, фосфором та ін.
Самозаймисті та вогненебезпечні речовини слід зберігати тільки у відповідній тарі.
Абсолютно неприпустимо змішувати і розтирати бертолетову сіль, марганцевокислий калій, перекис натрію та інші окислювачі з органічними речовинами. Дуже обережно слід поводитися з хлорною кислотою, оскільки пари її вибухають при зіткненні з органічними речовинами і з’єднаннями, що легко окислюються, наприклад з солями тривалентної сурми та ін. Солі хлорної кислоти здатні вибухати, іноді навіть без видимої причини. Усі ці речовини вимагають особливих умов зберігання. У лабораторії не повинно бути великого запасу таких речовин!
Вибухонебезпечні також ацетиленіди срібла та міді, азиди важких металів, солі гримучої кислоти та ін.
Не слід плутати пробки від склянок, що містять різні реактиви, щоб уникнути забруднення останніх.
При переливанні рідин з великих бутлів можливе, особливо при недбалій роботі, проливання рідини та потрапляння її на одяг та руки. Тому в лабораторії або на складі потрібно обов’язково мати спеціальні металеві або дерев’яні стояки, які дають змогу легко нахиляти пляшки або сифони.
При переливанні рідин необхідно обов’язково користуватися воронками.
Про реактиви та поводження з ними треба пам’ятати таке:
1. Реактиви необхідно оберігати від забруднення.
2. Реактиви слід витрачати економно.
3. На всіх склянках з реактивами завжди повинні бути етикетки із зазначенням назви реактиву та ступеня його чистоти.
4. Реактиви, що змінюються під дією світла, слід зберігати тільки в жовтих або темних склянках.
5. Особливої обережності слід дотримуватися при поводженні з отруйними, вогненебезпечними або шкідливими речовинами, з концентрованими кислотами та лугами.
6. З вогненебезпечними реактивами слід працювати далеко від вогню та включених нагрівальних приладів.